***
Не знайдемось в списку тих, що вижили,
Поповним статистику зниклих безвісти.
Віриш, а в тому світі де ми жили -
Кольори ще не встигли вицвісти.
Знаєш, як проростають крила,
В синю даль за собою манячи?
Знаєш, як буря торощить щогли
і рве вітрила,
В чорну безодню тягнучи?
Зайві слова, коли серце надвоє
Лезом думок і сумнівів зранене,
Коли безмежною самотою
Наші життя заарканені.
Чуєш, як у душах клекоче втома,
Крізь тіла проступаючи стигмами?
Аби ми назавжди забралися з дому
І наші сліди ущент вистигли.
Жартома замуруємо всі входи -
Хай стане наш світ тіснішим,
І небеса трохи нижчими.
Ми самі не шукатимем звідси виходу,
А чекатимем, щоби нас знищили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624180
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2015
автор: димира бохач