Я така одинока, до болю,
І до крику душі я сама.
Мені холодно й важко з тобою,
Бо ні віри, ні сили нема...
Проліта восени павутиння
І щоразу торкає мене,
А душа, ніби тиха святиня,
Сподівається: все промине...
В позолоті осіннього саду
Нам до щастя, здавалося, - мить!
Вже моя ти єдина розрада!
І чого оте серце щемить?..
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624231
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2015
автор: Наташа Марос