я розси́пав сво́ї судна на твоє́ синюче море,
та прожерливе цунамі їх обгризло до кісток.
змайстрував для твого неба зі своїх сітківок зорі,
та воно жбурнуло в мокву міріади тих зірок.
я розриви ліній долі на руках єднав штрихами,
та ці руки вп'ялись в шкіру, склавшись віялом в кастет.
закривав слабкою груддю від чортів чреваті храми,
але тих ти самотужки запросила на банкет.
підкупив небесних суддів, щоб усі майбутні зморшки
не чіпали твого лику, а сікли чоло мені.
але ти дражнилась з часом, не чекала анітрошки,
і поклала власні скроні під розп'яття сивині.
політв'язнів-херувимів поселив у твоїм домі,
ледве ґрати проламавши, ледь із крил відмивши бруд.
але, виявилось раптом, ви давно уже знайомі -
саме ти століття тому їх віддала попід суд.
хай увесь цей гул вокзальний, панахиди мертвих колій,
і розкроєний над швами, перерізаний кордон
не займатимуть ніколи
не зганятимуть ніколи
не зриватимуть ніколи
твій ламкий, бісівський сон.
ти - все зло, що є насущне, лиш помножене утричі.
гостриш лезо в мої ребра, пестиш скальпелем живіт.
та хіба це так вагомо, якщо в твої світлі вічі
так граційно і тендітно
укладається
мій світ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2015
автор: Марат Єсенський