Лиш одна свіча цілу ніч горить...
Ген, по стежечці хлопченя біжить.
Не одне біжить, за ним діточки,
Просять їсточки, просять питочки.
Що ж я вам подам, в хаті холодно,
Заморили нас, дітки, голодом.
На усе село лиш одна свіча,
В мене хлібчика вже давно нема.
Ви лягайте спать, мої квіточки,
А пробудетесь - буде літечко.
Забере вас Бог на світаночку
Убере вас Бог в вишиваночку.
Вже й моя свіча на вікні чадить,
Ходить мор селом, хоче вас убить.
Й колоска нема - переднівочки,
А в саду моїм - сухі гілочки.
Ви лягайте спать мором зморені
В небеса підуть душі зболені.
Догорить свіча - біль загоїться.
Лихо на землі, дітки, коїться.
Морять голодом, щоб не жили ми,
Щоб Вкраїноньку не любили ми.
Морять голодом нас "сусідочки"
Хочуть стерти всі від нас слідочки.
На усе село - лиш одна свіча...
На столі давно й лободи нема.
Ви лягайте спать, мої квіточки,
А пробудетесь - буде літечко.
На землі без вас будуть раночки...
А вас Бог вбере в вишиваночки.
Оксана Максимишин-Корабель
27 листопада 2015 р.
Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624369
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.11.2015
автор: ОксМаксКорабель