Озирнусь і за вітром у слід слова відпу́щу
у яких я тебе малювала та не з натури.
Що ти зробиш? Розіпнеш ізнов? Куди вже дуще..
Всі мої страхи в потойбіччя сире відбули.
Приступлю, в весняній переспівці відкрию дзеркала
Най поглянеш, можливо, побачиш у собі щось но́ве...
Я в кожному з них самовіддано сяйво шукала,
пізнала ж бодай лиш твоє заморочено-хворе.
Сторінки зімяті одна за одною розхрістані.
На згадку тобі вечори перед свічкою - вітання.
Не шукай ,не знайдеш.. Я все поряд хоч і на відстані,
складаю шану переможцю власного ж змагання.
Озирнусь, на прощання зорями вимощу "дякую",
розв"яжу твої очі, мереживом стрічка сповита.
А ти мене ще раз осягнеш своєю зневагою..
А я тебе досі безтямно, нестримно і несамовито...
26.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2015
автор: jess