З небес ячать мільйони душ невинних,
У прірву голоду зіштовхнутих колись.
Минає час, нестриманий,, невпинний.
На нім пекельні муки запеклись.
Я бачу ті невиліковні садна.
Задля майбутнього затято їх лічу.
На помин всіх, замучених нещадно,
Вогнисту свічку з воску засвічу.
Гори, свіче, палкіше, гарячіше!
Розбуркуй пам'ять, болем обпікай,
Щоби той біль нам серця не полишив,
Гучним набатом бив: «Не забувай!»
Ятрить хай душу літ отіх трагічність
Заради всіх, хто прийде у життя,
Щоб зло, котре вже кануло у вічність,
Повторення не мало й вороття.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2015
автор: Ірина Васильківська