Запалимо свічки, хвилиною мовчання
Пом’янемо всіх жертв отих страшних часів,
Коли кремлівський кат удався до знущання
Щоб знищити народ із українських сіл.
Подумай і згадай, заплющ на хвильку очі,
Побач слабких дітей, що ловлять ховрахів,
Бо немічні батьки не піднялися з ночі,
І нікому спекти оладки без муки.
Відчуй їх біль і страх… І холод у будинках,
Як їх крихкі тіла зігрітись не могли,
Який то був їм скарб – знайти якусь морквинку,
Що дивом збереглась, залишившись в землі.
О, мій святий народ, понівечений катом,
Зазнавши руйнувань всіх воєн, що були,
Ти витримав Сибір, і табори, і страти,
І цей Голодомор…і ти іще живий?
Ми зараз живемо хоч бідно, хоч у скруті,
Рятуючи свій дім від нових зазіхань,
Та не Дай Боже нам часи безбожні, люті,
Коли окрім їди – нема других бажань.
Свобода – вищий дар, за неї платять кров’ю,
І чи ми власний борг сплатили до кінця?
Згадай сьогодні всіх, хто заплатив здоров’ям
Або в жертовник той поклав свої серця.
Запалимо свічки, помолимось в скорботі,
За тих невинних жертв Голодомору днів,
Шануймо рідний край і хліб , що кров’ю – потом
Вирощує народ, щоб кожен ситно жив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624552
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)