Я їхала автобусом. Дівчатко
(Зупинка була) похапцем влетіло.
На личку в неї – юності печатка,
Пухке, мов паска, але пружне тіло.
Водилі гроші за проїзд подала
І п’явкою за телефон вчепилась.
Дорогою із кимось розмовляла,
Очима завертала і кривилась.
Подумала я, це ж яка між нами
Різниця літ і усього, що з ними.
Мигтіли в вікнах чорно-білі гами
І хтось тулився до моєї спини –
Автобус – не таксі, людей чимало.
І кожен про своє, як їхав, думав.
Життя - не мед, усіх колись ламало,
Тиснуло, наче сніг колісна гума.
Замислилась я, молодість і зрілість –
Мов вина – свіже й встояне роками.
Чи мала би охоту я і смілість
З отим дівчам змінятися роками –
Ну, так, в думках, цілком гіпотетично?
І зваживши всі «за» у цьому й «проти».
Прийшла до думки - хай не патетична:
Ні, не хотіла б я такого лота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624587
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)