З Андрія Вознесенського
Ми рили тунель із кінців двох на злуку.
І я впізнавав руку друга по звуку.
Та взяв хтось уліво, а хтось - управо:
Любов оглушила чи, може, слава.
Над нами двигтять поїзди у горах,
Ледь чути удари в скелястих норах.
Солоні губи від лютого поту:
Ми риєм тунель уже в різні боки.
Нащадки в двох темних знайдуть тупиках
Два білих скелети - по кирці в руках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2015
автор: Олег Вістовський