Чорна хонда підстрибувала на ямках та всіх нерівностях Українських доріг. Вночі по мокрій вбитій дорозі на швидкості 90 км/год. Я витискав з неї все, аби лише наздогнати потрібну машину. Скінхеди перестали за мною бігти хвилин десять назад. Вони мабуть вирішили, що на машині тікаємо ми в трьох. Може вони навіть подзвонили тим людям, котрі поїхали до Наталі. Але це зараз не головне. Головне завадити їм дістатись до відьми. Як, чесно кажучи, я не знав, але для можливості для імпровізацій були.
Погода за вікном стала зовсім паскудною. Вітер зносив все, спричиняючи страшний шум. Каплі дощу відігравали барабанний дріб не лобовому склі. Колеса раз в раз просвистували, а я міг в будь-який момент втратити управління. На сусідньому сидінні подзвонив мій телефон. Не відриваючи погляд від дороги. Підняв слухавку, ввімкнув гучномовець.
- Макс? – голос був Марка.
- Так. Що в вас?
- Вибрались. Саші трохи дісталось. Ти де зараз?
- Намагаюсь наздогнати ту машину.
- До речі, ми вияснили, що за машина – втрутився Саша – ти будеш здивований…
- Не тягни! – мені було не до вгадувань.
- Червоний опель, який ми бачили тоді на заправці. Перед тим як нас змело з дороги.
Я промовчав. Всередині з’явилось якесь дивне відчуття радості. Воно не йшло, як би я не намагався його прогнати. Реванш.
- Вірно – мені раптом згадались слова того мента – це ще не кінець.
Двигун волав наче різаний. Я вивертав кермо, на поворотах, тис на гальма, а тоді знову нарощував швидкість. Я навіть не помічав, як з голови тоненькою цівкою стікала кров. Нудота поволі наростала. Менше ніж за місяць я отримав кілька серйозних травм. Навіть не уявляю, що тримало мене на ногах. Чомусь мені здалось, що я просто механізм. Коли моя робота виповниться, гвинтики всередині просто перестануть працювати.
Що ж, нехай. Але поки моя робота ще не виконана. Тож права вийти з ладу в механізму немає. Спочатку виробимо всю норму. Витиснемо всі соки. Досягнемо максимуму.
Машина повернула на центральну вулицю. Тепер я вже бачив червоний опель. Водій не поспішав. Звідки йому знати, що я їду за ним. Я втиснув педаль газу в підлогу. Однією рукою потягнувся до пасків безпеки, щоб пристебнутись.
Ідея народилась раптово. Вона була плодом моєї злості, виснаженості, та всього, що я натерпівся останнім часом. Мій мозок затьмарився. Потемнів на стільки, що я впустив її в себе без вагань та нерішучості. Залишки добра в машині присутніми не були. Вони залишились в гаражі, в розбитому авто Марка, в квартирі Едика, а може на капоті того білого БМВ з під коліс якого я витягнув Лілю…
Я швидко наздогнав машину, порівнявся з ними на сусідні полосі. І врізався в них. Вони цього не чекали. Червоний опель засвистів і його понесло геть від мене. Машина вилетіла на тротуар і загальмувала в найближчий стовп. Бетон витримав удар. Машина – ні.
- Один – один – пробурмотів сам до себе.
Зупинився. Відстебнувся. Вийшов з машини. Діставши сигарети кишені, поволі пішов до розбитого опеля. Мітки не було ні на кому, значить вони живі. Закурив, спостерігаючи, як з опеля намагався вибратись той мент, що здав мене. В нього не виходило. Він ось-ось мав зомліти, чи то від удару, чи то від втрати крові. З сусідніх дверей вийшов ще один. Він відбувся лише переломом ребер. Я зрозумів це по тому, як він йшов.
- Ти? – не вірив своїм очам худий лисий пасажир.
Я промовчав. Лисий ступив до мене кілька кроків, але в нього виявилась ще й травмована нога, тож він зашпортався і впав.
- Ми тебе знайдемо – сичав він підповзаючи до мене.
Я зробив тягу. Випустив дим з легень. Він намагався схопити мене за ногу. Я відійшов, і легенько наступив йому на зап’ястя. Тоді здавив його долоню ногою аж до хрускоту. Він закричав. Його вереск відлякав усіх зівак, що почали збиратись навколо цієї сцени. Добре, що була глибока ніч і людей було не так багато. А він не вгавав, аж доки я не відпустив руку. Крик змінився на дике скавуління. Он які вони, мої кати були на моєму місці. Їхня гордість і впевненість змінилась на нікчемність. Не в силах більше його слухати, я копнув його ногою в лице. На асфальт капнула кров. З рота висипались кілька зубів. Він обм’як. Я ж докурив і повернувся в машину. Треба ще було забрати Наталю і Лілю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2015
автор: Тост