Я небо стиха розриваю на стрічки,
Від синьо-чорних до імлисто-сірих.
Зміяться високо небес стрімкі річки
Розкроюють божественну порфиру.
Не розумію, так чи ні, та крою клин,
В сріблястій мантіі такий ошатний
Поважним птахом виступає Арлекін
Насправді, блазень особистий... штатний.
І знову голку в руки - люрексом дощі...
Нанизані перлини, сиплють стиха.
Обабіч вкриються обновками кущі
Сховавши далі колючки від лиха.
На плащ униз габу, із заполочі тінь,
Гаптую каптур Осені з туману
Прошу у неба: "Синій клаптик льону кинь,
Волошками прикрасити волани"...
Я небо стиха розриваю на стрічки,
Від синьо-чорних до імлисто-сірих.
Серед пітьми знайду палаючі свічки -
Молитву вишивати із довіри.
28.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624706
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2015
автор: Ліна Ланська