Одумайтесь, прозрійте!
Людська біда… недобре має око,
Коли в німій печалі очі матерів,
І може стать гірким невідворотним вроком
За долі всі скалічених синів.
За долю молодих жінок вже овдовілих,
За сум і за печаль молодшої сестри,
За те, що в матерів волосся посивіло,
За те, що в батька білий сніг припорошив віски.
Одумайтесь, чи відкривати свою душу лиху,
Прозрійте третім оком на любов і на добро!
Не дайте темряві буяти чорним цвітом,
А закладіть в життя своє гуманності зерно!
Зійде воно на благодатній рідній ниві
Духмяним хлібом, щирістю, теплом,
Щоби біду ми разом пережили,
Нагородив країну-переможницю вінком!
Прозрійте і сплетіть Землі своїй вінок з любові,
Із квітів запашних, із стиглих колосків,
І помоліться за людські щасливі долі,
За те, щоб ми не мали більше ворогів!
23. 03. 2015 м. Львів автор Наталія Калиновська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2015
автор: Наталі Калиновська