Згадалося мені: давно в дитинстві
була тут з татом... Золота пора!
Шамрав крислатий дуб зеленим листям
під жмурки сивочолого Дніпра,
Той дуб квітчав небесну синь собою!
Дівча мале, тоді не знала я,
що, стрінувшись через роки з тобою,
заскніє від жалю душа моя.
Уже давно немає поряд тата
( хоча він жив би ще багато літ,
якби негідників – убивць рука проклята
не змусила полишити цей світ ), -
а ти – стоїш !.. Опало жухле листя
і соки не жене твоє гілля :
як промайнула мить мого дитинства,
так пронеслася молодість твоя.
Джгутами сковано тебе, кремезний в’язню,
Та сила й міць твоя не погаса:
ти в пам’яті моїй – зелений красень,
одвічна пам’ятка історії жива.
Зміняються, мій дубе, покоління –
нові у світ приходять козаки:
вони – твоє гілля, твоє коріння,
відтак тобі стояти ще віки !
Тетяна Купрій -Кримчук, 2003.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2015
автор: Тетяна Купрій - Кримчук