Небо розбилося вщерть, ніби склянка.
Сипались друзки кривавим дощем.
Хтось просив Бога дожити до ранку,
Хтось в ейфорії вигукував «Ще!»
…Зранку сміялись самі над собою,
Як антрацит розгрібали, мов пух.
Тільки Василь не вернувся із бою.
«Кузя» —без ніг, а Вітаха—оглух.
Плакали.
Вили.
Скрипіли зубами.
Коля відбіг, залишивши чеку…
Не вберегли.
Подзвонити б до мами…
Слався окопами запах бузку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624888
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2015
автор: Олена Іськова-Миклащук