Сірий під'їзд.Залізні двері.
Скрізь непомічені пастки,
Хтось написав з журбою на папері
Забуті,але чувані рядки.
Ховаючись у темнії безодні,
Ми забуваємо свій рід,свою сім'ю,
Лише проходимо стежки сторонні,
Без розуму втрачаючи свою.
Даремно підлягати ні щедротам,а образам,
Не памятати мовного слівця,
В житті не почуватись разом
І так скортать буденність до кінця.
Це - не людина.Це - тільки істота.
Вона живе у темряві віків,
Їй не знайома воля,людяність,чеснота,
А з ними близькість почуттів.
Відкрийте очі, оберніться всюди,
Вирує в розмаїтті сенс буття,
Велично,наче лебеді,ходжають люди,
Проносячи надію через все життя.©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624922
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2015
автор: Карина Бєлік