Стояв на вокзалі
Боєць, при медалі,
У стоптаних чорних берцах…
Недоспані ночі
Упали на очі,
Й моє затремтіло серце…
Він юний ще віком,
Та став чоловіком,
Бо ж пекло пройшов Донбасу.
Плече – в камуфляжі,
Нехитра поклажа
Й шрами, мабуть, від фугасу.
Зустрівся мій погляд
Із хлопця очима,
А в них – глибина, безкрая:
«Ми так і лишились
Донбасу чужими –
По нас без жалю стріляють.»
І знову безмовне
Запитує серце
У змученого хлопчини:
«Воюєш давно?
Чи не холодно в берцах?
Удома… перепочинеш…»
Під’їхав автобус.
Ускочив солдатик,
Прощально зиркнули очі:
«Хіба в нас АТО це?
(Я стала ридати.)
Війна… Проти людства злочин…»
22.11.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625047
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 30.11.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)