В осінньому повітрі твої мікрочастини,
Із атомів складає тебе зима.
Хворію тобою і тобою вбита,
Мене не лікуй, безнадійна вже я.
І від хвороби цієї нема панацеї,
Я така як і всі, лиш рознощик бацил.
Буду стукати в двері, пробивати стелі,
Бити вікна, заглядати в оселі чужі.
Бачу слід твій простив, замело снігопадом,
Спогад давній затерто з асфальту.
І малюю очима горизонти і далі
Де на них я тебе не зустріну в уяві.
Дивися на мене, мене забувай,
Ми бачимось, певно, востаннє.
З тобою мені не потрапити в рай,
З тобою і в пекло не втікаю.
Мене ти не клич, не пиши в особисті,
Забудь, не дзвони по сто раз за день.
Не питай про мене, про особисте
Забувай мене, забувай та іди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2015
автор: Васильева