Дівчинка-зонтик гуляє по місту;
Спека жахлива – так градусів двісті.
Всі просять дощу – спасенної краплі,
Про бруд і калюжі жалітимуть завтра.
І дівчинка бродить по сірим бульварам,
Махає рукою насупленим хмарам.
Поки рветься пальто із старого нейлону,
Вправляє ті спиці, що гнуться додолу.
Спішить, пробігає натовп шумливий.
Все ж дочекались холодної зливи.
І дівчинка з ними прямує тікати,
Та ніжки неначе зробились із вати.
Розтанули просто, як сніг без морозу,
Залишивши палю так схожу на бронзу…
…де-факто, не треба боятися горя,
Де-юре, не варто соромитись болю.
Та їхній буває шокуючий дотик,
Коли ти – не людина, а просто чийсь зонтик…
І дівчинку знову стискають в долонях,
Ховають себе, щоб не мокнули скроні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625313
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 01.12.2015
автор: _Sensate-Jane_