Стелився сніг, мов з вишні цвіт,
Зимою у полях гуло.
Дитя з’явилося на світ,
До неба руки простягло.
І навіть зорі з височин
Дитину тихо озоряють –
Навіки-вічні прославляють,
Бо народився Божий син…
І був у ніч ту Божий знак –
Спустився янгол у хатину.
Сказав від ймення Бога так –
«Ісусом кличте цю дитину…»
Й вклонився в ноги людський рід
Перед дорогою Христа,
Хоч доля була й не проста –
Урятувати білий світ.
І він не знав спокійного життя:
Творив добро і інших того вчив.
Спиняв убивць, взивав до каяття
І лютих ворогів своїх любив.
Та віковічним виявився гріх -
Ніхто не хотів душу рятувати.
І іродові слуги на хресті
Лишили сина Божого вмирати…
Та він не вмер – піднявся із могили
І сорок світлих днів віщав своє життя.
А потім в небеса до Господа полинув,
Він молиться тепер за наше майбуття.
Моліть же тепер, люди, у Господа прощення,
Вклоняйтесь йому в ноги, бо сплати час прийде.
Повернеться Ісус й його благословення
На грішну й люту душу ніколи не зійде.
03.12.1999 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625742
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2015
автор: Андрій К