В сумну, безодню тишу,
В глуху, незайману печаль,
Сиджу в кутку кімнати
І слухаю німий рояль.
Ті звуки линуть тихо в серце,
Торкаючи душевну німоту,
Неначе дощ осінній за віконцем
Говорить тихо : " Я тебе люблю "
Краплини гордості й образи,
Назавжди покладу у забуття,
Нехай усе залишиться позаду,
Бо цьому вже немає вороття.
Почну з початку... з нової сторінки...
Життя, що буде схоже на життя
Не те, яке змальоване з картинки,
А те, що подарує справжні почуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=62604
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.03.2008
автор: душа