[i]Світлана Костюк[/i]
[u][b]«Траекторія самоспалення»[/b][/u]
[i][b](Щоденникові записи у віршах)[/b][/i]
Чернівці– 2015
[u]Видавництво «Букрек»[/u]
Я не спеціаліст в питаннях футурології, прогнозування, гадання, трансового контактерства, віщунства і тому подібних містичних практик.
Проте я давно знав про феномен профетизму* (передбачення) в літературі, поезії, цікавився фактами літературного передбачення і намаганнями його пояснити.
Всім відомі безліч прикладів описів в фантастичній літературі різноманітних технічних новинок, винаходів і наукових теорій за багато років наперед до їх винаходу і втілення в життя.
Ось лише невеликий перелік імен письменників-фантастів, що зробили в своїх творах наукові передбачення - Жюль Верн, Герберт Уеллс, Хьюго Гернсбек, Карел Чапек, Едвард «Док» Сміт, Олдос Хакслі , Мюррей Лейнстер, Артур Кларк, Айзек Азімов, Ніл Стівенсон, Клиффорд Саймак, Роберт Хайнлайн, Рей Бредбері, Девід Брін, Ларрі Нівен, Дуглас Адамс, Фрэнк Герберт, Уільям Форд Гібсон, брати Аркадій і Борис Стругацькі, Кір Булічов та багато, багато інших. **
Хтось скаже – передбачити наукове відкриття неважко, досить знати в якому напрямку працюють вчені-сучасники.
Гаразд полишимо техніку. Візьмемо інші приклади.
Джордж Оруелл – в своїх романах-антиутопіях «1984» і «Ферма тварин» передбачив жахи тоталітарних режимів майбутнього.
Достоєвський в своєму «Щоденнику письменника» в 1877 році детально описав події 1917 року за сорок років до їх початку.
В пророчій антиутопії Олександра Богданова «Червона зірка», автор ще в 1904 році передбачив не тільки риси майбутнього тоталітарного правління, але й навіть його символіку, винесену в заголовок роману.
Скептики і тут заявлять, що історичні процеси рухаються по спіралі і, знаючи політичну обстановку в світі, передбачити деякі події зовсім просто.
Нехай так. А як тоді пояснити літературні передбачення подій не пов’язаних ні з науковим, ні з історичним поступом. Як пояснити передвіщення імен, дат? Прикладів їх є чимало. Ось лише декілька з них.
У 1858 році А.Дж.Телбот написав комедію «Чез Богуславський», в якій його герой викрадає картину з паризького Лувру. Багато хто дивувалися, чому він дав своєму героєві таке дивне польське прізвище. 15 серпня 1939 людина саме з таким прізвищем викрала картину з Лувру.
Роман Моргана Робертса «Марнота» виданий в 1898 році, описує гігантський пароплав «Титан», що відправився в плавання через Атлантику і зазнав катастрофи. Тепер ми легко впізнаємо в ньому прообраз легендарного «Титаніка», який затонув в 1912 р. і спочатку теж називався «Титан».
В оповіданні радянського фантаста Нікольського, опублікованому в 1928 році, розповідається, що перша атомна бомба буде підірвана в 1945 році. А в 1928 році ні фізик-експериментатор Резерфорд, ні фізик-теоретик Ейнштейн ще не вірили в можливість перспектив використання атомної енергії в найближчі сто років.
Ну, подумаєш – це лише випадковий збіг! – знову скажуть мені тверезомислячі. Все ж, приголомшливих у своїй силі художніх прозрінь письменників про події прийдешньої епохи занадто багато, щоб можна було пояснити їх простим збігом.
А як тоді сприймати факти передбачення письменниками, а особливо поетами, власних біографій. В ряду надзвичайних прозрінь – рядки деяких поетів про власну загибель.
Міхаіл Лєрмонтов у вірші «Сон» за рік до своєї дуелі на Кавказі писав:
[i] В полдневый жар в долине Дагестана
С свинцом в груди лежал недвижим я;
Глубокая еще дымилась рана,
По капле кровь точилася моя.[/i]
Ніколай Гумільов «побачив» в одному зі своїх віршів ремісника, який виготовляв кулю, призначену для нього.
[i] Им пуля отлитая отыщет грудь мою. [/i]
Так і сталося: Гумільов був раптово заарештований і без суду розстріляний чекістами.
Пророцтво для української поезії – рідкісне явище. Після Шевченка ця місія нікому більш не випадала.
У поемі "Неофіти" чи не в кожній строфі вгадується алегорія, де сучасні “неофіти” постали проти сучасного Нерона.
[i]Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово...
……………
Горить
І день і ніч перед пенатом
Святий огонь[/i] (чим не алегорія палаючої вулиці Грушевського?)
Шевченко має ознаки Пророка, який часто промовляє до свого народу від імені й голосом Бога. Він ніби виступає посередником між народом і Богом, котрий виконує свою місію:
[i] Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі. [/i]
Омріяна колись Пророком ідеальна Україна з часом поступово матеріалізується зусиллями поколінь тих, хто цю мрію підхопив і на практиці реалізовував.
В творчості кожного більш-менш видатного поета можна знайти передбачення, цікаві збіги, паралелі, пророцтва. Взяти хоча б творчість Івана Франка. Можливо це, знову ж таки, лише випадковий збіг, але в нього є вірш «Беркут», в якому він виводить «[i]Мов над життям грізний, невпинний образ смерти[/i].»
В вірші є такі рядки:
[i]Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;[/i]
Напрошується аналогія зі злощасним міліцейським спецпідрозділом «Беркут», що збещестив себе силовим розгоном Євромайдану.
«Українським Нострадамусом» називають козака-лірника Мусія Вернигору. Наприкінці 1760-х років староста містечка Корсунь записав деякі з його численних пророцтв. Серед головних пророцтв Лірника – загибель Польщі як держави, а потім її відродження, Велика французька революція і війни Наполеона та пророцтво про кращий день для вільної України. У тих пророцтвах – безліч деталей, які вражають точністю передбачень. Найголовніше ж для нас пророцтво Вернигори про Україну починається словами: «Наша нація здобуде роль у Європі…». Віщун каже про спільне духовне відродження поляків та українців в об’єднанні народів Європи. Далі пояснюється, коли це трапиться: – «Навесні непарного року, сума цифр якого рівна п’яти». Таким роком може стати 2021-й. Після угоди України з ЄС про асоціацію у 2013 році чому б і не сподіватися, що через 8 років, 2021-го остаточно увійдемо до Євросоюзу?
Щодо самого Нострадамуса з пророцтвами вдягнутими у форму чотиривіршів-катренів. Вони навмисно затемнені каламбурами і грою слів, ілюзіями і натяками, граматичними хитрощами і прихованими анаграмами***. Спроби відшукати сенс у пророчих римах цього поета епохи Ренесансу приводили кого до слави, кого до насмішок і помилок, або й загибелі. В багатьох випадках інтерпретатори не можуть зрозуміти, чи вже збулося те чи інше пророцтво чи ж йому ще тільки належить здійснитися в майбутньому. Ось катрен, що нібито стосується України:
[i]Закон Мора поступово загасне,
Потім другий більш спокусливий,
Борисфен першим прийде встановити
талантами й мовою привабливий закон.[/i]
(катрен XCV, центурія III)
Ви щось зрозуміли? Я теж ні. Ясно лише, що потрактувати цей набір слів можна як завгодно.
Намагатись пояснити явище профетизму, як особливої властивості поетичного мистецтва, звичайно можна. Для цього треба розводитись про інтуіцію, здатність входити в особливі стани сприйняття, пословоблудити про пси-резонанс, що дозволяє свідомісті фільтрувати інформацію, відсіювати непотрібне, не головне, з того що приходить зовні і зсередини. Та я не буду стомлювати читача. А такий розлогий вступ зробив лише для того, щоб пояснити чому мене особливо зацікавила нова збірка віршів Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення». Мені здалося, що в її поезії відчувається присутність трансцендентного**** досвіду, тобто інструментарію профетизму і автопророцтва.
Книга складається з трьох розділів: “[b]Майданне[/b]” – соціальна (швидше, громадянська) лірика, “[b]Особисте[/b]” – інтимна (швидше, інтроспективна*****) лірика, “[b]Переклади[/b]” – підбірка віршів поетеси перекладених на інші мови (англійську, польську, російську).
Я читав книжку «Траєкторія самоспалення» знаючи, що деякі вірші («Невеселі роздуми», «Материнські голосіння») з першого розділу – «Майдан» – були написані, коли Майдан ще був мирним. Наведу весь вірш, щоб можна було відчути той біль і крик душі поетеси:
[i][b]Невеселі роздуми[/b][/i]
[i] розгойдані зорі над сивим смерканням століть
а ще різнобарвні майдани на київській площі
і так Україні цей безлад постійний болить
і так вона вірить у наші прозріння і прощі
мадонна чорнобильська плаче сухими слізьми
Перун і Дажбог заніміли від фальші та злості
лукавих героїв яким не дивуємось ми
прибиті журбою без духу свого й високості
героїв багато пророків як завше нема
чужа напівправда для нашого вуха миліша
а в селах поліських якась напівдика пітьма
фатальна якась навісна і щоразу густіша
спустошено землі у клубі колишнім пивбар
а очі бабусь вже не горнуться більше до неба
за кожну ідею ціна ніби йдеш на базар
молитва і та як повинність уже не потреба
а вітер розхристаний стогне в забутих лісах
ночами вивозяться сосни на бартер на гроші
і відчай гіркий поселяється в наших серцях
хоч гасла лунають гучні й обіцянки хороші
без віри куди тільки вірити важче щораз
політики в душах уже наслідили надовго
на кручах Дніпрових криваво ридає Тарас
про наше гірке безталання розказує Богу[/i]
(17)******
Читаючи вірші, цікаво досліджувати процес творення поезії, зринання поетичного образу з глибин колективного підсвідомого та несвідомого.
[i]Не вмерла ще...не вмерла ще...не вме...
Хіба та смерть - нав`язлива ідея?..
А з півночі не вітром - матом дме...
І я не знаю - хто я...як я...де я...
Хтось каже : жий на західний манер.
Витає привид - матінка-Європа...
Народ надіється, що він іще не вмер...
Політикам – свої дрібні турботи[/i]
(В першому, не редагованому варіанті цей рядок звучав більш влучніше: « [i]Політикам - своя важніша "ж.опа"[/i]).
(21)
Зрощення поезії і життя – феноменальне явище найвищої самототожності митця і життєвості поезії.
[i] наливаються кров’ю очі нової доби
щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті
і ростуть домовини так рясно як в лісі гриби
і стає страшнувато бо ми вже звикаєм до смерті[/i]
(33)
У процесі свого розвитку нація втілює в життя і розвиває міфи, які лежать в її основі доти, доки не вичерпується повідомлюваний ними психологічний заряд.
[i]зіщулилася правда у кутку
над нею ще не вицвілі біг-борди
хоч маски інші та ті самі морди
і воля що конає в сповитку[/i]
(38)
Явище профетизму не є суто мистецьким і літературним фактом, воно має безпосередню співвіднесеність із життєвою дійсністю, якою б вона не була. Ось пекучі рядки про деяких владолюбців, які заробляють собі політичні дивіденди на чому завгодно, навіть на крові і війні:
[i]о як ідуть до влади як ідуть
шеренгами колонами осібно
і то пусте що кров’ю пахне путь
і то пусте що просвітку не видно…
не гребують ні грішним ні святим
синці малююють подвиги і шрами
нестріляні невтомлені ті самі…
а в ріднім краї смерч вогонь і дим…[/i]
(41)
Поетеса сама признається, що були в неї якісь передчуття, які наче спалювали зсередини, що вона прокидалась вночі і записувала поетичні рядки так, ніби хтось водив її рукою.
[i] Сама від себе кажуть не втечеш
А я ще намагаюся ще хочу
Розвішую повітряні мости
З яких хіба що у безодню скочу[/i]
(«Благословляю свій самообман»(55)
В особистому житті теж багато ніби напророчено.
[i]сприймаю кожен день свій як останній
крізь душу сію мальву і зорю
збираю в серці миті невблаганні
горю[/i]
(15)
Деякі вірші виявились пророчими і для країни і для самої поетеси.
[i]Мене для цього світу вже нема –
Я вигоріла, вицвіла, німа...
Несуть мене, спустошену й розп’яту,
З “двохсотим вантажем” у кожну хату...
Душа моя, ранима й безборонна,
Відлунює у всіх церковних дзвонах...
Над ними дух Спасителя витає...
Для інших вже нема мене.
Немає...[/i]
(39)
Їй писалось «[i]Прощайте, люди[/i]», «[i]Лечу кудись обпалено жива[/i]», «[i]Згораю, падаю, свічусь[/i]». В поетеси було відчуття згорання зсередини, разом з тими всіма суспільними і власними проблемам.
Коли Світлана Костюк вже завершила роботу над цією книгою – тоді ж і дізналась про свій діагноз – онкозахворювання. Багато хто радив їй хоча б змінити назву збірки «Траєкторія самоспалення», бо нібито поетеса сама на себе своїми віршами накликала негаразди. Але пані Світлана вирішила – якою назва книги до неї прийшла – такою вона має залишитись.
Як творча особистість, вона сприймає поезію, як трансцендентне знання.
Зразу ж по закінченню роботи над книжкою «Траєкторія самоспалення» поетеса почала роботу над наступною, з оптимістичною назвою «Зцілення Любов’ю», де любов – у широкому значенні цього слова. Їй вже пишуться оптимістичні речі, бо вона оптимістка і світла людина. Вона хоче вірити, що в нашій країні все буде добре; вона вірить, що здолає свою хворобу.
Віримо в це і ми!
------------------------
* – профетизм – від грец. pro - перш і phemi - говорити) – пророча спрямованість творчості чи іншого роду діяльності людини, в якій сповіщаються істини, що дають зразок того, що має відбутись.
** – для написання замітки було використано інформацію з Вікіпедії та інших інтернет-реурсів.
***– Анаграма – переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нові значення слів.
****– Трансцендентність – (від лат. Transcendence - виходити за межі) - філософський термін, який характеризує те, що не грунтується на досвіді. У широкому сенсі трансцендентне розуміється як «потойбічне».
*****– Інтроспекція – метод психологічного дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками тощо; самоспостереження.
******– в дужках номер сторінки в збірці
30.11.15
Євмен Бардаков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626692
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2015
автор: Віктор Ох