Шаленіла, розбиваючи заслони,
Завмирала, на поріг грудьми упавши
Проклинала, бо розвіялись циклони,
Не віддавши їй нічого і не взявши.
Шаленіла, виром пустощі до ранку...
Та до Місяця молитись не навчилась.
Віддавалась, як уміла до останку,
А під ранок об пороги знову билась.
Шаленіла, бо бажання не спокута,
А натхнення і польоти аж за хмари...
Тільки капала на воду знов отрута
Від небесної незвіданої кари.
Шаленіла:"Хай там що, не обмілію"...
Піднімались у протесті буйні хвилі.
Так кохала, як погляну - захмелію,
Навіть боги в своїх заздрощах безсилі...
07.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2015
автор: Лина Лу