І тоді на кожному тілі починає рости печаль,
Наче випечена сонцем пляма,
Наче висушене листя осіннє,
Бо за кожним із твоїх повернень,
І за кожним з твоїх прощань,
Залишається серця
Любові остуджена сталь,
Залишається тіла
Втрати зимової іній.
Нічого не виграєш, нічого не втратиш –
Прикладай же до ран маршрут,
Йди у ногу, з такими як сам,
Холодом/стройовою,
І чорна зоря, що високо над тиглем,
Комином дертим впирається
В груди:
Помирати кожного разу десь інде,
Головне, щоб не тут
Помирати кожного разу, щоби тут
Залишитись живою.
І чорні птахи, наче чорні ножі,
Ріжуть на скиби неба
Сатину квадрати,
Навіть коли не стане любові –
Ти її збережи,
Хоча би від смерти,
І як зумієш –
Від втрати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин