І знов – Майдан… Сльоза тривожить очі,
Тремтить-турбує зболена душа:
Лиш би з шляху свободи нам не збочить –
Вирішується ж доля – не чужа,
А власна, наша й України-неньки,
Дітей її й наступних поколінь.
Надія ще живе, нехай маленька…
Народ устав, устав, таки, з колін!
Він не пробачить перші юні жертви,
Що загубились в темряві подій,
Коли тупий неадекватний «беркут»,
По суті, убивав людей тоді.
Не чув він слів представників і преси,
Очей не бачив зляканих дітей
І медиків в хрестах… Той зла компресор
Енергію на мирних слав людей.
Важкий цей шлях, та іншого – немає…
Дай, Боже, сил нам вистоять в борні,
Хай очі всіх сьогодні не дрімають,
У владу не допустять вже панів!
6.12.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626908
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 07.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)