прокинусь над ранок одна як раніше,
коли обіймалась у теплому ліжку із сумом
не було би гірше, та серцю ти став наймилішим
із всього того що колись, й що без думно...
так, знову одна, знов байдужа негода,
і краплі дощу на вікні оплачуть мій біль
а може самотність моя всього лиш свобода,
від тої любові в мені, що рве звідусіль.
чи буду живою з вмурованим муром у грудях?
що вже не відчую тебе навіть в своїх думках,
тривоги за тебе крізь сни тепер не розбудять,
бо я вже без мрій, хоч і поки фізично жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2015
автор: zolotaya