Гоните прочь двусмысленности фраз,
Зачем вам балансировать на грани
Пророчества?.. Друзья, поймите сами —
Щекочет нервы боль, — коль без прикрас —
Тем нас пьянит... Мы забываем страх!..
И вот уж в гроб себе мы возлагаем
Цветы печали... и берет снимаем...
О, как пьянит тот ужас — видеть прах,
Свой прах!.. в воображеньи... А рука
Сама строчит уже под шёпот страстный...
И вещих слов игрой весьма опасной
Увлечены мы... За строкой строка —
Трагедия заносится в тетрадь...
Зачем же повторять судьбу Кассандры?
Поэты, не спешите умирать!
Фатальность в том, что строки — те же мантры.
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
Поети, бійтеся двозначних фраз —
Не балансуйте в безумі на грані
Пророцтв, що нині лиш уяву ранять.
Лоскочуть нерви. Біль – він без прикрас,
І тим п"янить, і віддаляє страх,
Мов сам собі кладеш у домовину
Печальні квіти з почуттям провини.
П"янить цей жах — побачити свій прах
В уяві. І тоді рука сама
Щось пише – продиктоване не вами.
Не грайтеся, поети, зі словами,
Які віщують – вибору нема,
Коли вони промовлені. Ця гра
Трагічна – вже були між вас Кассандри.
О, не спішіть, поети, помирать!
Фатальні фрази і звучать – як мантри.
* Зі збірки "Космограма душі" (2001 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627282
Рубрика: Философская лирика
дата надходження 09.12.2015
автор: Віктор Чернявський