"У брошеных детей своя дорога..." Otto Dix
Не всім дано батьківського порогу,
Не в кожного є любляча сім'я.
У кинутих дітей своя дорога,
Та доля певним чином не своя.
Покинуті одразу йдуть у пекло,
Вони іще страждають при житті,
Для них яскраві фарби світу стерто,
Покинуті і вбиті у душі.
Вони завжди мовчать про сокровенне,
Та інколи їм хочеться колись
Цього життя колючого, мерзенного
Позбутися, без пам'яті зректись.
Таких життя лиш болями ґартує.
Але кому такий потрібен ґарт?
Покинутих ніколи не почують.
Один на всіх будинок - інтернат.
Вирують в ньому теж свої закони,
Нормальними виходять одиниці.
Покинуті одразу йдуть у Зону,
Де душі їх поранять наче птицю.
Покинуті нікому не потрібні,
Світ перед ними двері закриває,
І тільки одиниці, духом гідні,
Ці двері кам'яні таки ламають.
26. 07. 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2015
автор: Віктор Остроух