Вітерець дмухнув в лице
шовковистим подихом,
ласкавим та ніжним,
мов пір,ячком лебединим іскристим,
смуток зігнав з нього, ласкаючи вії.
В цей час зрозуміла,
що я на краще не втрачаю надії.
Вітерцю, віднеси від мене печаль погану,
а натомість залиши лише віру
і душевну наснагу мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627805
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.12.2015
автор: Svitlana_Belyakova