Я не люблю коли зима приходить,
Коли все замерзає. Настає
Загальний спокій, просто спокій,
Але, усе холодне, крижане.
Я не люблю, коли в душі морози,
Коли так хочеться хоч трішечки тепла,
Чому все в'яне? Наче сльози
Сніжинки ті ... А де тепло? - Нема!
Я не люблю, коли немає поруч
Людини близької. На те й вона,
Ота людина, щоб ліворуч
Забилось серце, а не крижана душа.
Я не люблю, коли витають думки
Про Бога, про Його любов
До цих людей, цих недоумків,
До тих, хто розпинає Його знов.
За що Ти любиш їх? За що прощаєш?
І в той же час за що караєш
Немудрих, Ти, оцих людей?
Я не люблю, коли приходять
Думки про смерть, про сенс життя.
Я, взагалі, не люблю холод!
Чому ж мені так віє із вікна?
Чому здається, все навколо зникло?
Чому так хочеться побуть на самоті?
Невже, я допустила десь помилку?
О, Боже! Що зі мною? Не кажи.
Я не чекаю відповідь від Тебе,
Бо не почую всеодно її.
Я, просто, хочу вірити у Тебе, у Тебе, Господи!
Побуть в моїй душі
Хоч мить ... і подаруй їй віру
В людей, в їх розум, в їхню силу.
Можливо, я полюблю зиму,
Але, для цього, віру подаруй
Хоч в що-небуть. Бо вже немає сили
Не вірити ні в що.
Я не люблю коли немає віри.
Лише зима ...
Я не люблю її.
1996 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628077
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.12.2015
автор: Manyunya