* * *
Так хочеться часом натомлені очі заплющити –
І враз опинитися десь на безлюдному острові,
Де змиють дощі мою втому потоками гострими,
Де трави шовкові дадуть мені соку цілющого,
Де місяць і зорі мені колискову співатимуть,
Деревам розлогим пославши небачені промені,
Де навіть ранкова роса подарує тепло мені,
До ран мого серця прилігши стерильною ватою,
Щоб бруд і облуда мені до тих ран не потрапили,
Щоб крові життя ані краплі назовні не витекло…
Так хочеться – ні, не втекти! – повернутись до витоків,
Допоки надія і віра ще стеляться мапою,
Допоки ще можна лише ненадовго заплющити
Натомлені очі, що в землю стабільно дивилися…
Допоки трава на безлюдному острові хилиться,
Щоб душу мою напоїти росою цілющою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Олександра Малаш