Коли рифмуєш [i][b]віжки[/b][/i] з [i][b]ліжком[/b][/i],
відразу ж хочеться спитати –
ти що, в ту постіль тишком-нишком
коня збираєшся вкладати?!
А ще тобі сказати мушу
допоки [b][i]попіл догорає[/i][/b] –
[i][b]дурман[/b][/i] б‘є в голову, [i][b]не в душу[/b][/i],
а душу смуток огортає!
13.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з поемою Катерини Доброніченко „Зустріч в таверні“, де є такі слова:
„Нарешті вже дошкандибав до ліжка,
Зробивши подих, неквапливо сів.
Судомами скувало наче віжка.
Від болі сеї рух перехопив …“
„Вмить душу охопив дурман
І нагадав про рому келих…“
та:
„І підійшов, підкинувши ще дрова
У коминок, де попіл догорав…“
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628341
Рубрика:
дата надходження 13.12.2015
автор: Олександр Мачула