Я не можу сказати, що люди Донбасу – це якісь поторочі. Серед них є багато притомних осіб – науковці, інженери, літератори, художники та інші. Це регіон, густо напханий шахтами і великими промисловими об’єктами, із яких несеться пролетарським дух, ну, якась особлива гордість за приналежність до робітничої касти, що всіх годує, а ще чується запах вугілля, технічного масла, а також травми, а нерідко й смерті. Це регіон колишніх диких степів, на яких збереглися западини від кінських слідів впереміж із кров’ю його агресивних вершників.
Це регіон похованих кістяків, у генах яких фобія голоду. А ще залізниць, якими везли селян та кримінальників (що їх не брали в армію) із Росії на місця, що осиротіли після масових поховань їх місцевих українських мешканців у тридцять третьому. Це регіон, що став прихистком колишнім красноармійцям (звідси назва населеного пункту – Червоноармійське).
Це регіон в’язниць, у яких кантується переважно молодь, для якої геройство – це красти, курити план чи ще якусь дурню, здобувати першість у бійці і в випивці бухла. Очкарики, ботаніки тут не в моді. Це ніби люди з іншої планети – планети бандерівців, наприклад, чи Гей-Європи. І тому таких тут не багато. Такі не приживаються, вони виїздять до столиці чи взагалі за кордон. Залишаються середнячки з купленими дипломами, але з добрими зв’язками та вмінням «правильно» вести бізнесові і наукові справи. Коли донбасівець відбув термін ув’язнення – це зовсім не означає, що він поганий чи якось не правильно вихований, це значить, що йому просто не повезло.
Це регіон де важить сила. Мямлів тут не терплять. Тримати ситуацію під контролем може тільки авторитет, бажано кримінальний, у якого тверда рука, яка надає стусанів в разі потреби, і тверда голова, що подумає за все і за всіх, при цьому й себе коханого не забуде.
Це регіон, де справи бізнесу покращують за допомогою куль і вибухових пристроїв, а потім на відсотки від отриманих дармових надприбутків будують церкви і купують священиків.
Це регіон, у якому чим нижча культура і розвиток особистостей, тим більше бажання влитися в Руський Мір під егідою «великого благодателя і спасителя» Владіміра Путіна. Це регіон, де зараз неспокійно, де утворилися так звані ДНР ТА ЛНР і де до їх військових угрупувань примикають чоловіки та жінки з різних причин (з почуття особливої гідності новороса, за гроші, за наркоту, задурені, але тепер виходу не мають, колишні мєнти, які мають злочини перед Україною ( мешканців, військових з "братньої Росії не беремо до уваги, бо тут говоримо суто про донбасівців )), це ті, на совісті яких вбиті і пошматовані тортурами тіла патріотів України (українців, росіян, грузинів та інших).
Але це також регіон малюків, учнів, студентів, яким несолодко прокидатися під двигтіння канонад і тріскотіння віконних шибок. Це регіон старих та інвалідів, яким нема куди виїхати і вони терплять всі труднощі військових дій (тут не про любо-русько-мірних). Це регіон тих, хто ще хоче бути часткою України, але не признається, бо це страшно, а знаходиться там тому, що є житло, старі батьки, робота, і тих, хто уже чи ще не знає, чого він хоче – хто завоює, того признають (тільки б уже скоріше тріснув гнійник війни). Це також регіон тих людей, що чекали визволення від сепаратистів, але так довго чекали, що вже й розчарувалися в українській владі (кинули!) і тепер хочуть мати свою – окрему, яку бачать і чують щодень - це ДНР-ЛНР. Не все так однозначно із цим Донбасом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628647
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 14.12.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)