Почуй мене, сильніше вже не крикну.
До тебе лину, та не досягти.
Я думала з роками просто звикну
До прірви у душі, до пустоти.
Поклич мене, бо вже немає сили,
Як восени в холодної ріллі.
Давно твої сліди дощі розмили,
Бо часто йшли великі і малі.
Побач мене у мареві ранковім,
Де зустрічаєш вранішню зорю.
Я прибіжу до тебе знову й знову,
Босоніж, як тоді. Не побоюсь.
Прости мені за всі гріхи незнані
Недовго я купалася в раю.
А, може, пекло то було в тумані,
Що задушило молодість мою?
Повір мені, того ніхто не бачить,
Як важко йти по долі без тепла.
Немає сну. І знову тихо плачу.
Здається, що я зовсім не жила...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2015
автор: Наташа Марос