Поцілуй її, Батько доню
Пригорни до святих грудей.
І над нею свою долоню
Простягни крізь пітьму ночей.
Ти ж так любиш її, я знаю
Обіймав та голубив її.
То скажи мені, я благаю.
Чому нині вона у вогні?
Чом сьогодні вона страждає
І у чому її вина?
За для чого на хрест лягає?
“Самостійна” твоя донька.
Боже мій, обійми Україну
Ти пробач той злощасний гріх.
Свою доню, свою дитину
Пригорни до грудей Своїх.
© Олександр Крутій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628909
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2015
автор: Олександр Крутій