В цього народу гарні судини –
Можна порвати не раз і не два!
Нікого жалувать – лихо-біда.
Справедливо…
Гарно-хороше з чогось,
Говорять про когось,
Запитують там,
Розказують сям,
Приходять звідти і йдуть у нікуди..
Люди.
Це плем’я руша у великий похід,
До кращої долі, далеко вниз.
І морок, і страх не показує
Хід, а лише стримує патоку
с
л
і
з
.
.
.
Плакати можна від щирості,
А можна і навпаки.
Ех, невблаганні ніжності!
Де повні руки гаків?
Нащо? Так легше рвати.
Нащо? Так добре брати
Й вивозити на смітник…
Нащо? Так зручно мати
Настояний в капсулі
Сік.
І впиватися чистим залізом…
(Та ні, все-таки домішки)
Борсайся в купі хмизу,
Народе мій
Переораний!
І з вірою в правди,
І з правдою віри –
Радься,
Гуляй красиво.
Вмієш і можеш,
Можеш і хочеш
Тільки-но спробуй…
Мощі
Святих, літописи давні –
Всі тобі в поміч,
Все православне.
Залізницею ирій птахів
Літає над випнутим небом…
Так треба.
Так треба,
Пантеро!
Хижакам охоче тут раді:
Чорним, великим, грішним,
Але – ніжним, теплим і
Лагідним.
Складно бачити тисячі звірів,
Муки, істерики, гнів…
Виживання? Всерівно,
Коли не видно днів.
Коли ніч меланіном під
Шкірою
Зраджує кожній клітині,
Віднині
Й назавжди пускатиму
Пазурі
Широко.
Глибоко.
Гостро і
Щиро
.
.
.
Дідусь в електричці чита
«Отче наш…» , просить у
Бога сили.
А я розриваю пітьму
Кожен раз,
Відтинаючи душу від
Т і л а .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629469
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.12.2015
автор: Ілона Павленко