Ридала ніч. О, як вона ридала!..
Летіли зорі, наче сльози вдаль…
Змовк соловей. Зозуля не кувала.
Сюрчав цвіркун, немов дзвенів кришталь.
(Продовження на замовлення…)
До сходу сонця ще було далеко,
Та ранішня зоря вернулась в дім,
Солодко спали стомлені лелеки,
А над гніздом висів туманний німб.
Зіркове небо наче відридало,
З’явився Місяць – зоряний пастух…
Зірок на небі стало мало-мало,
А Місяць в хмарах начебто потух…
Ніч притомилась. Замовчали зорі…
Неначе вперше тьохнув соловей.
І голубінь на сході неозора,
Зірки горнула до своїх грудей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629567
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.12.2015
автор: Віталій Назарук