Схотіла щастям буть багата,
Якби його побільш було,
Осяяло і душу, й хату,
Чутками вилилась в село.
Те щастя, крадене й солодке,
Все ж присмак має, ой, гіркий,
І вишива життя полотна
Не гладдю – хрестиком, таким,
Яким не кожен шити може,
І кольори теж не прості,
Здавалось, стала я заможна,
Душі куточок не пустів…
Текли літа… А ми, як п’яні,
Впивались щастям, мов вином,
Ти став душі моєї паном,
А я – рабинею давно.
Так і живем… І що нам гомін?
До нього звикли й люди, й ми.
Яка ж то сила, невгамовна,
Керує-рухає людьми?!
Питання це – загадка світу,
Її ніхто не розгадав,
Кохання – почуття це світле –
Не є синонімом стида…
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)