Ти надто вірила йому,
Точніше сліпо довіряла.
Сама не знаючи чому,
Ти сенс життя з ним уявляла.
Пізнала пристрасть, біль пізнала,
І підлість тих, брехливих обіцянок.
І як завжди, любов шукала.
Для серця ти знайшла страждання.
Та й з ним пізнала не легке.
Просту істину світську,
Коли спеклась на молоку
То ж будь розумна, дуй на воду.
Робила все, що ти могла,
На двох сама усе ділила.
Ти так багато ще хотіла.
Онак так мало получила.
Ти все пізнала. Що ж тепер?
Не "вмерли" ми - будем сильніші.
Ти нікому тепер не вірь.
Точніше, вірь, та будь мудріша.
Та тільки жалко, що пока
Не передбачено ще мною
Що після склянки молока,
Не хочу пити якусь воду.
І сонця мого вже нема,
Не світить вже мені походу.
А лампочки, то все фігня.
Нема тепла, із них в негоду..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2015
автор: Записи Егоїста