Підкинув Всесвіт Сонце в небо
Задумавши:" Чи ніч, чи день",
А воно впало на ребро в порання* любо,
Й змішало у світанок ніч і день.
Отак і вік - суцільний жереб!
Монети доля впаде на ребро в життя,
І до кохання, додасть розлуки терпкий терен,
І упиваємось коктейлем цим до забуття.
А потім, ми - як дві фантомні тіні
В пробілах пам'яті шукаємо оаз,
Щоб в цьому підсвідомому видінні
Зустрітися, аби іще хоч раз.
Щоб цілувати уст твоїх вологий шовк,
Що витканий із сяєва зірок ......
В твоїх очах - в безодні всесвіту
Тонуть без порятунку.
Обійми: то немов сплетіння душ в холсти,
У витончених рухах - не вербалізована розмова.
Твої цілунки - фарби масляно-медові
Для малювання пристрасті картин.
Щока твоя так ніжно жалить -
Улюблений мій чоловічий атрибут.
Змахни сльозу - кохання солону пряність,
Я з твого життя не зникну не помру,
Я у твоєму серці коханням проросту.
І знов монету Сонця кинуто у неба вир:
Орел чи решка - чи дня, чи ночі злет,
А воно випало на гурт* у ясний вечір,
Й змішало день і ніч в бузковий фіолет.
Блукає в пошуках тебе душа...
Бо ми не разом - я і ти...
і без кохання світ цей
сплетений із марноти.
* порАння - ранок,світанок
*гурт - бокова частина монети(третій бік монети)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2015
автор: олена гай