Вода, як полин,
А хліб, як трава.
Помалу втрачаю й життя свого смак.
А хто в тому винен,
Що обертом йде голова,
І мною хитає, покинутий вітром, маяк?
А дощ, наче град,
Тріщить по лиці,
На незгоєні рани нові, наче сіль, наклада.
Скажи, це твій задум
Мене стерти наза́вжди з землі?
Ти за що так мене? - єдину зі всіх своїх ста!
За що охолов
До мо́го вогню?
Навіщо внушив, що кохаєш мене?
Чи я кісткою в горлі
Впо́перек вперто стою?
Чи засильно тебе обпікала любові вогнем?
Видихаю тебе,
Немов СО2.
І відліком часу останній мій вдих.
Годинник гуде
І набридно диктує тік-так.
Та світ мій без тебе почо́рнів й давно уже стих...
//19.12.15//
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2015
автор: Marisong