Одного разу десь посередині життя
Будь-яка жінка смертельно втомлюється
Болять поламані крила декількох місцях
Нагадуючи не одного і не двох…
Тих хто наважився топтати душу
І вірші не пишуться
Шкільна ручка старшої вперто не хоче писати
На шматку паперу вирваного з чернетки
А життя не чернетка
То вже зрозуміло після тридцяти з гаком
Чомусь тоді здавалося – все попереду
А потім опа! – і позаду
І вірші не пишуться
І сукня не шиється
Бо
Школа садок соплі температура
Борщ супермаркет робота маршрутка мама дзвонить
Уроки вечеря мити місти пилососити терти терти терти…
Грошей не вистачає ліки дорогі
Трохи посиджу в інтернеті
Спати
Спати
А крила то болять і давно не літають
Поруч спить останній хто наважився…
Кохання справжнє і все погане прощене
А крила болять – пам`ятають
Зради образи п`яний прийшов не розуміє
Не чує не говорить не жаліє не обійме зайвого разу
І старшу не любить
Ручка вперто не пише
А життя не чернетка але якесь непевне
Двоє дітей від різних чоловіків
Свого дому нема як неприкаяна тиняюся
За майбутнє страшно очі закрила і далі пішла
Аби не впасти знову та ще десь крила не зламати
Бо і так болять
А поруч війна вона не втомлюється
І так боляче відгукується зведеними даними
Вбито поранено обстріли з важкої артилерії
І мінометних трохи комусь хату повалило
Миші в бліндажах…
а поруч люди яким все це байдуже
Боже бережи наших хлопчиків
Ось хто повинний втомитись а вони ні – стоять
А я втомилась малий спить нарешті тиша
Ручка не пише мої вірші бо кому вони треба
І крила болять і не літають
П`ємо каву з сусідкою розмовляємо про творчість
Про сукню не дошиту бо нема часу двоє дітей і все по колу
А вона так журливо – яка ж ти щаслива…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2015
автор: Ядвига Дембович