Діамантова сокира - казка.

Якось  один  бідняк  біля  річки  дрова  рубав.
Раптом  -  дзень!  -зіскочила  сокира  з  топорища,
Та  й  слід  її  в  річці  пропав.
Заплакав  бідняк:
-Ой,  горе  мені  нещасному!  Як  без  сокири  дрова  рубати?
Як  без  дров  тепер  сім"ю  прогодувати?
Тут  зашуміло,  зашаруділо  у  кущах:
Топ-топ,  хоп-хоп,  ох-ох!
Вийшов  з  лісу  дідусь  кульгавий.
Замість  бороди  в  нього-вицвілий  мох,
Замість  вусів-гілки  соснові,
А  замість  носа-шишки  ялинові.
-Чого  плачеш,  добрий  чоловіче?  -старий  питає.
-Як  же  мені  не  плакати?,-бідняк  відповідає.
-Моя  сокира  впала  в  воду.  Сокири  немає.
Чим  мені  тепер  дрова  рубати?!  
Як  без  дров  сім"ю  прогодувати?
-Ну,  цьому  горю  легко  допомогти!-дідусь  сказав.
Скинув  тулуп,  личаки  і  -  бульк!-  в  річці  пропав.
Бідняк  і  оком  не  встиг  моргнути,
А  старий  з  води  срібну  сокиру  йому  подав.
-Бери,-каже,-  це  ж  твоя  сокира?
-Ні,  це  не  моя!-бідняк  йому  сказав.
Знов  пірнув  сарий.  Бідняк  навіть  оком  не  моргнув.
І  золоту  сокиру  з  води  йому  показав.
-Твоя?    -питає
-Ні,  не  моя!-  бідняк  відповідає.
Втретє  старий  у  річку  пірнає
І  залізну  з  води  витягає.
-А  це  твоя?
-Моя,  моя!-  радісно  бідняк  закричав.
Схопив  він  сокиру  і  хотів  додому  іти.
Але  дідусь  його  попросив  щоб  почекав.
Стій!-каже.  Бачу  не  жадібний  ти.
Бери  ще  дві  сокири.  Можеш  їх  додому  нести.
-Дякую  тобі!-зрадів  бідняк.  -Довік  не  забуду  твою  доброту.
І  радісно  пішов  він  додому.
Три  сокири  на  плечі  поніс-  залізну,  срібну  і  золоту.
Почув  багатий  сусід  про  пригоду  оту.  Зібрався  вмить.
Думає:"Піду  я  до  лісу  може  й  мені  пощастить."
Прийшов  на  те  місце,  де  бідний  рубав.
Сокиру  на  топорище  він  легко  дома  набив,
То  й  пару  раз  розмахнувся  і  сокиру  у  річку  запустив.
І  сльози  за  сокирою,  крокодолячі,  проливати  почав.
Тут  і  дідок  так  само  з  лісу  з"явився.
Діставати  з  води  сокири  багатієві  почав.
Срібну  й  золоту  з  води  дідо  сокири  підняв,
Багтій  не  захотів  їх  брати.  Діамантову  він  зажадав.
Дід  на  нього  дуже  розсердився  і  з  лісу  його  прогнав.
Жадібну,  брехливу  людину  в  ньому  розпізнав.
І  багатія  того  ніхто  з  людей,  більше  не  поважав,
Сміялися  з  нього,  хто  про  пригоду  ту  знав.
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631069
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 24.12.2015
автор: dashavsky