Тихий спокій. Темна тиша.
Стигне чай на самоті.
Як прекрасно всіх полишить
І віддатись гіркоті…
Ґвалт! Осколки! Небезпека!
Чую дикий звук сирен,
Непритомнію від спеки.
Прокидайся же, Ірен!
Крик її, волосся довге,
Це останнє що я бачу.
Постріл. Кров. Брудна підлога,
Хтось дрібну розсипав здачу…
Відключаюся. Мов сон
Бачу дивні образи.
Ось він! Ось він! Ось він знов!
Не потрібні докази.
Ось вона, її цілує,
Швидко вже кохає іншу!
Я кричу. Мабуть, не чує,
Я ж не стала розумніше.
Вибух! Дзвін! Пекельний стогін.
Їй кладе на плечі руки
І вдягає капюшон.
Це не сон. Це справжня мука!
Огортає її стан,
Доторкається волосся.
Вереск! Плач! Щасливим став,
Не зі мною довелося…
І згадать не доведеться,
Інші зробить він світлини.
А в моєму лоні б’ється
Серце нашої дитини!..
Біль. Нудота. Постріл. Тир.
Довге подруги волосся.
Знов свідомість. Нашатир.
Вижить знову довелося.
Подруга мене гукала,
Чую дикий звук сирен.
Та невже я вижить мала?
Ти прокинулась, Ірен!
…стигне чай на самоті.
Як прекрасно всіх полишить
І віддатись гіркоті.
Тихий спокій. Темна тиша…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2015
автор: Ірина Морська