Самотній хутір весь заріс
Корчами й бур"янами,
Що у людський постали зріст,
Люди ж пропали сАмі.
Хто вмер, хто виїхав, хто щез,
Кого силком забрали,
Лишився зкраю лише хрест -
Людських гріхів забрало.
А гомонів, були часи,
Лунав ген-ген піснями,
Цвів острівцем любо-краси,
Черешнями й вишнями.
І хто не йшов, той не минав
Його принад гостинних,
Хто не просив - усім давав
І воду, і перину...
Багато радості та сліз
Тут люди проливали...
Пройшло усе, тепер мов ліс,
Із друзів лише хмари.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631526
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2015
автор: Samkovitch