Сколихне хай мій біль ліси, -
ехом хай відіб'ють вершини!
...вже у серці нема краси,
лиш безкрайня пуста рівнина....
Лише сколота сумом ніч,
процяткована слізьми в сито...
Із тугою я віч-на-віч, -
нею наскрізь душа прошита.
І нитками із згадок-слів
про відречене та забуте
знов мережить уламки снів
те безсилля, роками скуте.
Бо не вернеш назад свій день!
Не зітреш вже душевну втому....
Як безопірна ти мішень
в часі зрадженому, сліпому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631624
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2015
автор: Мар’я Гафінець