А може воно і загоїться ? Хто зна.
А поки до стелі підіймається сизий дим.
Носом шморгає моя депресивна осінь.
Рідним не був, проте став нестерпно чужим.
А може мене скоро відпустить ? Можливо.
А поки я лиш стискаю сині, сухі кулаки.
Ти під ребрами зліва — теплий, ласкавий і хтивий.
Трішки схарений. Трішки стомлений. Мій. І чужий.
Я знаю — мені вже скоро осінь ця відболить.
Проковтну цю образу, як вже сотню разів робила.
А поки до стелі підіймається сизий дим...
І я надіюсь, що цю прикрість я зможу осилить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2015
автор: Олька Оленька