От щойно сміялась недовго і знову сумна,
Сповзає щокою маленька невидима фея,
А демони знову побралися і Гіменею
Співають осанну вночі, хоч і рветься струна.
Сповзає малесенька фея, рятуючись знов
Від тепло-солоного, хай неглибокого моря.
Розкидала карти, розправила крильця історій,
А потім пішла собі тихо, шукаючи схов.
Та що та вода, коли гамірний простір бринить,
Від тепло-солоного моря розійдуться хвилі
І змиють назавжди той сміх, поглинаючи милі,
Хоч кожну хвилину хотілось в долоні схопить.
І змити назавжди мереживо сиве з вікна,
Якщо королеві не личить камінчик, а друза
В корону важка, тільки гордість невичерпна - Муза.
От щойно сміялась, недовго...пишу, бо сумна...
27.12.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2015
автор: Ліна Ланська