Відпусти мене... Відпусти!
Страх липкий... Біль терпкий.. Жаль пізній.
..Незнайомко, скажи - хто ти?
Ми ж з тобою так тісно-різні:
ти у сумнівах - я в сльозах!
Ти у розпачі - я в тривозі...
В найтемніших моіх ти снах,
я - в твоій голосній знемозі
підступитись до сонця... Вниз
тягне нас відсиріла тиша.
Мрій розбитих солоний бриз
важить тонну! Нестерпна ноша.
Відпусти цю обмерзлу брилу!
Вже пора. Вже прийшов той час.
Хай зітхне врешті ніч безсила
і спочине - ще ж день не згас.
Хай він - мокрий, холодний, сірий.
Нехай злива все не вщуха...
Пам'ятаю ж я погляд щирий
і усмішку, що не згаса!
І як клала легкі сліди -
ота "інша" - завжди натхненно....
Незнайомко, ти краще йди.
Повертайсь, Веселкова панно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631886
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2015
автор: Мар’я Гафінець