Яке ж це Немішаєве красиве:
Ліси зелені, парки, і садки, –
Стоїть таке принадливе й вродливе
На берегах маленької ріки.
Це – Топірець. В ріці потік грайливий
Біжить; як скло, прозора в нім вода,
Дуби на косогорах, сосни й липи, –
Відпочиває, як в раю, душа.
Дерева вікові, зелені зони
Приваблюють, грубіти не дають;
Могутні стовбури, розлогі крони, –
У верховіттях пісню щастя чуть.
Голубить відзвук малинових дзвонів,
Що в шумі вітру над селом луна.
Краса природи зачаровує собою,
А особливо, як прийде весна.
Красиве селище. Зелене вбрання
Весняних схилів тішить людям зір,
Чи біле взимку… вод в струмку дзюрчання…
У квітах потопає кожен двір.
Це селище було таким віддавна
Пишно-зеленим, дивної краси.
Воно відтóді красивішим стало
У наші непрості тепер часи.
13.11.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632018
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2015
автор: Martsin Slavo