Осінь вже за нашими плечима,
І зима нам стука у вікно.
Ми з тобою, друже, постаріли,
Та в очах ще світиться добро.
Білий сніг...На скронях сивина.
Та живі ще спогади про літо.
Йде до нас, спішить уже зима,
Заметіль мете над білим світом.
Тихо, тихо...Притупився біль,
Замело...Не видно вже й дороги.
Спохмурнів наш ясен, його тінь,-
Падає на вікна і пороги.
Ясен разом з нами постарів,
Згорбилась від вітру горобина.
Білий сніг неначе посірів,
Це зима розкрила свої крила.
Вранці мене півень розбудив,
(Не страшні йому ці заметілі).
Вітер рвучко хвіртку відчинив,
Загойдались чудернацькі тіні.
І шляхи, й доріжки замело,
Важко розвидняється і довго.
Лиш гілки нам стукають у вікно,
Ніби нас вітають з Новим роком...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632031
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 28.12.2015
автор: геометрія